laertsky.com
Главная страница
Карта сайта
Форум
лаэртский
Дискография
Песни и аккорды
Стихи und поэмы
Альбомы в mp3
Лаэртский Бэнд
Голоса Родных
Концерты
Акварели
Wallpapers
Ответы на письма
Бесило-Радовало "Медведь"
со стороны
Переводы
Видеозаписи
Радиоэфиры
Публицистика
Иллюстрации
Подражания
монморанси
О программе
Эфиры 1992-95
Эфиры 1996
Эфиры 1997
Эфиры 1998
Эфиры 1999
Эфиры 2000
Эфиры 2001
Silver Rain
Заставки
Терминология
Сайты гостей
реклама
Купить Вино Muga http://les-vins.org/catalog/wine/?manufacturer=Muga.
laertsky.com  |  архив рассылки  |  № 117  


Лесь Подерв'янський:
"Моєю мовою говорять i продавцi на базарi, i народнi депутати"

Йдучи на iнтерв'ю до скандально вiдомого письменника Леся Подерв'янського, очiкувала зустрiти чоловiка, мова якого пiстрявiє матюками.

Принаймнi його твори - "Гамлет", "Павлiк Морозов", "Король Лiтр" - складаються здебiльшого з ненормативної лексики та суржику. До того ж, багато чула про його любов до спиртного. Але насправдi Лесь Сергiйович ("Можна просто Лесь", - поправив вiн мене) виявився iнтелiгентним, вихованим та галантним чоловiком: запропонував кави, подав гостi пальто, а, прощаючись, поцiлував руку. За весь час нашої розмови матюкнувся лише два чи три рази. Але менi здалося, що в його виконаннi нецензурнi слова не мають вiдтiнку брутальностi i звучать органiчно. Мабуть, вперше менi, яка завжди гостро реагує на такi речi, це не рiзонуло слух.

Лесь Подерв'янський з категорiї тих чоловiкiв, що закохують у себе. Можна зрозумiти тих, хто каже, що вiн має велику популярнiсть серед жiнок. Дехто з його оточення навiть обурюється, що, мовляв, на яку презентацiю не прийдеш, то найгарнiша жiнка – або дружина Подерв'янського, або закохана в нього. Лесь, якому вже виповнилося 50 рокiв i який має 24-рiчну дочку, не виглядає на свiй вiк. Високий, гарний, пiдтягнутий (займається кунг-фу), має приємний тембр голосу i просто таки випромiнює сексуальну енергетику.

Наша розмова вiдбувалася в його київськiй майстернi, заповненiй величезними полотнами. Тут панує творчий безлад – розкиданi фарби, пензлi, папiр. Мало хто знає, що Лесь закiнчив художню академiю (його батьки – викладачi цього мистецького закладу), а одну з його картин - "Воїн, смерть i диявол" - купив вiдомий американський режисер Вудi Аллен. Іншi "осiли" у приватних збiрках в Українi, Росiї, Нiмеччинi, Швецiї, Великобританiї, Ізраїлi i США. "Знаменитим художником бути неможливо, - впевнений вiн. – І не тiльки в нашiй країнi. Вийдiть на вулицю i спитайте перехожих, якi художники їм вiдомi. Народ знає радше якихось другорядних поп-зiрок, нiж файних художникiв".

Популярнiсть Лесю Подерв'янському принесли не картини, а епатажнi п'єси, спочатку записанi на аудiокасетах та СD i тiльки недавно виданi у "паперовому" варiантi ("я нiколи не бiгав по редакцiях i не пропонував видати свої п'єси") . Два роки тому у видавництвi "Кальварiя" свiт побачила книга "Герой нашого часу" з його творами, на обкладинцi якої червоними лiтерами написано застереження: "Обережно, ненормативна лексика. Дiтям до 18 рокiв читати забороняється". Сам автор вважає, що його твори – це дитячi пустощi. "За деякi речi просто соромно, - зiзнається вiн. – Я багато х...нi написав всякої... Але вона деяким людям страшенно подобається".

- Вважається, що мат забруднює мову, є радше ознакою безкультур'я. А ви, людина з iнтелiгентної сiм'ї, вiльно використовуєте його у своїх п'єсах...

- Що можна зробити, якщо народ розмовляє саме так? Якби вiн розмовляв iншою мовою, то я писав би по-iншому. Робити дiагноз – не моя справа. Я просто констатую факт. Це iснує. А чи добре воно, чи погано, - не менi розбиратися. Я нiколи не був моралiстом.

Зрештою, кого може шокувати мат? Вiн давно став нормативним – i на вулицi, i в офiсi. Цiєю мовою говорить бiльшiсть людей: вiд продавцiв на базарi до народних депутатiв.

- Але ж це забороненi слова. Їх же не вживають на телебаченнi та у пресi.

- Власне, мiцнi слова нiхто не забороняв. А те, що їх не вживають в пресi i на ТБ, а в життi вживають, - це те, що називають подвiйними стандартами. Наприклад, в Америцi, яка бiльш пуританська, нiж Україна, в кiно нью-йоркськi наркомани розмовляють так, як i в життi. Вони кажуть "mother fuck", а в нашому перекладi це звучить, як "iди до бiса". Мене цей переклад дратує.

- Ви самi в побутi вживаєте нецензурнi вислови?

- Вживаю, звичайно. Безкультур'я – це не просто вживання мата, а безпiдставне вживання. Лайка в контекстi – це є нормально. Якщо у нас багата лексика, чому б її не використовувати?

На жаль, у побутi загублене мистецтво мата. Загалом, це тупий набiр вигукiв та зв'язок мiж словами. Востаннє я чув нормальний мат в армiї. Взагалi, армiя iснує тiльки в контекстi мата. Без нього жодний наказ не буде виконуватися, бо вiн має бути пiдкрiплений мiццю слова. Коли я тiльки почав служити, менi в їдальнi доручили принести обiд на три роти. Я стукаю у вiконце на кухню i кажу: "Вибачте, чи не будете ви так люб'язнi, дайте обiд на три роти". На мене не звертають уваги. Бiльше того - мене матюкають. Повертаюся нi з чим, i "дiд" менi: "Ідемо, салаго, вчися!". Вiдкриває вiконечко i вставляє туди "конструкцiю" – обiд тут же з'являється. Мат подiяв, як "Сезам, вiдкрийся". Так само i в життi. От, наприклад, вахтерша у моєму будинку взяла моду вимагати у мене звiту, до кого я йду. Скiльки я її не вчив, що консьєрж повинен знати в обличчя всiх, хто живе у будинку, - все безрезультатно. Доки я її не послав, вона мене не запам'ятала. Тепер, побачивши мене, тiльки сопе.

- Можливо, чоловiковi ще можна пробачити вживання нецензурних слiв. Але з вуст жiнки, на мою думку, це звучить вульгарно та непростимо.

- Я не вбачаю якоїсь причини розрiзняти в цьому планi жiнку та чоловiка. Якщо вона вмiє це робити i робить це з шармом, - це нормально. А якщо просто тупо матюкається, то нiчим не вiдрiзняється вiд п'яного мужика.

- Жiнки мають якийсь вплив на вашу творчiсть?

- Вони тiльки заважають творчостi. Якщо хочеш творити, то всiх жiнок треба гнати "поганою мiтлою". Або творчiсть, або жiнки. Подiлити пристрасть i мистецтво неможливо. Коли в когось закохуєшся, не здатен працювати – все летить пiд три чорти, займаєшся тiльки цiєю х...ею.

- Кажуть, що ви – справжнiй серцеїд...

- Це перебiльшення. Професiйний серцеїд кидається на кожну бабу. А менi дуже мало хто подобається. Жiнка, на яку накинув оком, має бути недурна, щоб менi було з нею цiкаво. Якщо ж вона дурна, то мене вистачить вiд сили на пiвгодини-годину. Терпiти не можу "лахудр". Десь рокiв у 25 менi хотiлося мати красуню. Але скоро все це минуло. Тому що насправдi це нецiкаво. Жiнка може i не мати особливої краси. А ти раптово побачив її якийсь рух, погляд, два-три слова, - i бiльше нiчого не треба. Закохався.

- Багато чула, що без пляшки до вас краще не приходити – i говорити не будете. Насправдi, як я зрозумiла, це жарти. Але чи справдi любите випити, як про вас розповiдають?

- Рiч у тiм, що я належу до поколiння так званої "алкогольної культури". Тепер бiльше курять марихуану. Пити я почав з 13 рокiв, причому досить мiцнi напої. Чим ранiше починаєш пити, тим швидше адаптуєшся до алкоголю. І тепер люблю смачно випити з друзями, але до творчостi це немає жодного вiдношення.

- Іншими словами, це не означає, що ви напиваєтеся i починаєте малювати чи писати?

- Навпаки, менi це "заказано". Я тiльки у тверезому станi можу щось робити. Взагалi, пiсля горiлки хочеться спати. До речi, я жив пiвроку у Швецiї, де iснує монополiя на спиртне. У суботу та недiлю алкоголь там можна придбати тiльки у ресторанi - магазини зачиненi. І при цьому уявiть собi: пляшку горiлку продають за 30 баксiв! Та коли вони дiзналися, що в Українi вона коштує пiвтора-два бакси, то "присiли" i спитали: а що ти тут робиш, чувак? У них виникли деякi сумнiви щодо того, що вони власне роблять у своїй країнi. А коли ще дiзналися, що в Українi класнi дiвки, то сказали менi, що я щаслива людина.

- Який вплив на вас мали вашi батьки-художники?

- Вони били мене. І, мабуть, було за що. У 12 рокiв я пiдпалив величезний магазин "Киянка". А в школi, десь у сьомому класi, випустив з другом нелегальну "похабну" стiнгазету "Унiтаз", яку ми повiсили зрозумiло де. Там було все, як у справжнiй газетi: передовиця, колонка спорту. Правда, ми встигли випустити всього два номери. Вiд неприємностей "вiдмазала" директриса, яка мене страшенно любила.

- Якийсь час ви iз журналiстом Олександром Кривенком вели передачу на радiо "Континент". Вам ця робота подобалася?

- Та яка це робота?! Приходимо з Кривенком зранку на радiо з "бодуна", нам дають матерiали, на якi ми дивимося баранячими очима. "Хлопцi, ви готовi?" – "Готовi!". І ми починаємо один до одного: "Що це нам дали, що за х...ня?". Словом, був повний експромт. Ми коментували двi-три найсмiшнiшi подiї дня.

Посмiялися – i пiшли на пиво. До речi, частина наших дебiльних iдей зреалiзувалася. Якось з'явилася новина про те, що в Полтавi вiдкрили пам'ятник свинi. А в Венецiї, як вiдомо, є крилатий лев. І ми почали: а чому б на майданi незалежностi в Києвi не встановити пам'ятник крилатiй свинi? І ця свиня матерiалiзувалася. Правда, в iншому виглядi. Влiтку громадська органiзацiя "Хартiя-4" проводила конкурс на кращий твiр полiтичної сатири. Так призом став крилатий кабан.

- До речi, про майдан незалежностi. Мабуть, недарма ви пожартували на рахунок крилатої свинi на головнiй площi країнi. Я так розумiю, що це був камiнь в город тих, хто понабудовував там тi жахливi громiздкi пам'ятники. Недавно ви очолили Клуб естетичної непокори, поштовхом до створення якого стали саме забудови на майданi незалежностi. Що має на метi клуб та хто в нього входить?

- Туди входить багато вiдомих людей – Ада Роговцева, той же Олександр Кривенко, Юлiя Мостова, Юрiй Макаров, Лариса Скорик та iншi вiдомi актори, режисери, журналiсти, науковцi, громадськi дiячi. Всього близько ста осiб. Це люди, з думкою яких не можна не рахуватися. Ми намагатимемося запобiгти втiленню iнших титанiчних планiв. Будiвництво має бути пiд контролем, його треба виносити на рiвень громадського обговорення. А не так, як зараз: будують, рахуючись тiльки зi своїми смаками, а громадськiсть нiхто не питає. Якщо i далi так пiде, то нормальнiй людинi жити в Києвi стане неможливо. Краще спрямувати тi шаленi грошi, що йдуть на божевiльнi будови, на порятунок пам'яток архiтектури, що гинуть.

Олександра ХАРЧЕНКО, Київ-Львiв.
"Високий Замок", 02.11.2002

 

  laertsky.com  |  архив рассылки  |  № 117
продукция
Условия
Футболки
mp3 Лаэртского
mp3 Монморанси
mp3 Silver Rain
Видео и прочее
Фоновые картинки
Рингтоны
игры
Убей телепузика!
Настучи по щщам
Дэцылл-Киллер
Долбоёбики
Охота на сраку
прочее
Читальный зал
Музей сайта
Гостевой стенд
Картинки недели
Архив рассылки
Голосования
"Месячные"
подсчетчики

 

 

Александр Лаэртский: laertsky@mail.ru. Администрация сайта: vk@laertsky.com.
По всем деловым вопросам пишите на любой из этих адресов.
При использовании оригинальных материалов сайта просьба ссылаться на источник.
Звуковые файлы, размещённые на сервере, предназначены для частного прослушивания.
Несанкционированное коммерческое использование оных запрещено правообладателем.
  laertsky.com     msk, 1998-2017